Думка експерта: Антон Лященко про наслідки впровадження судової реформи.

30 вересня 2016 року в Україні сталась історична подія – набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який мав би впровадити в Україні таку обіцяну та довгоочікувану судову реформу.

До прийняття вказаного Закону вірилося, що єдиною причиною такої довгої затримки із запровадженням в Україні судової реформи після буремних подій часів Революції гідності є об’єктивна необхідність часу для розроблення дійсно якісних норм, прийняття яких призведе до реальних змін в судочинстві.

Здавалося б, що ось розрекламована судова реформа прийнята, довгоочікуваний Закон «Про судоустрій і статус суддів» набрав чинності, тому є привід для радості: все, з корупцією в судах покінчено. Ура! Ура! Ура!

Однак, здійснивши детальніший аналіз так званої «судової реформи», можна зробити висновок, що, на жаль, очікування виявились марними, а проведена судова реформа (як, власне, і більшість проведених реформ) – здебільшого лише зміна вивіски, яка нічого якісно нового в систему судочинства не внесе.

Так, зокрема, одним з великих успіхів судової реформи нинішня влада називає відміну чотирирівневої судової системи, коли роль касаційної (третьої) інстанції виконували Вищі спеціалізовані суди, однак їх рішення міг скасувати або змінити Верховний суд України ( де – факто, четверта інстанція).

Відповідно до нової судової реформи, Вищі спеціалізовані суди дійсно перестануть існувати, однак лише де –юре. Фактично ж, вказані суди будуть продовжувати розглядати справи в порядку касації, однак вже як Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд та Касаційний цивільний суд в складі Верховного суду України.

Крім зазначених касаційних судів, Верховний суд України матиме в своєму складі ще й Велику Палату Верховного суду України, повноваження якої в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» дуже загальні. Так, зокрема, зазначений орган Верховного суду України «.. у визначених законом випадках діє як суд касаційної інстанції з метою однакового застосування норм права касаційними судами». Чи означатиме це на практиці, що зазначена Велика Палата переглядатиме рішення після Касаційних судів «свого ж суду», як це і було до реформи (тільки вказані суди діяли, як окрема структура), і матиме місце та ж таки «четверта ланка», наразі не відомо.

Разом з тим, скасовуючи «на папері» Вищі спеціалізовані суди, як суди касаційної інстанції (що полягає, як вже говорилося, лише у зміні їх назви та належності), вищезазначений Закону «Про судоустрій та статус суддів» передбачає створення інших Вищих спеціалізованих судів, зокрема Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, які будуть діяти як суди першої інстанції. Відразу ж виникає питання, чому і за які такі заслуги зазначені суди першої інстанції названо «вищими». Крім того, незрозуміло, які ж саме суди будуть переглядати рішення вищевказаних спеціалізованих судів в порядку апеляційної та касаційної інстанцій і чи будуть такі суди взагалі.

Також, із створенням зазначених спеціалізованих судів можна зробити висновок, що для захисту свого права, наприклад, на торгову марку, жителю Одеської області необхідно буде звертатись за захистом своїх прав аж в місто Київ, де, вочевидь, буде знаходитись Вищий суд з питань інтелектуальної власності, хоч до цього часу такі справи розглядались або місцевим судом (районним) або адміністративним окружним судом, який діяв в кожній області (залежно від категорії та особливостей справи). Подібну ситуацію навряд чи можна назвати зручністю і турботою держави. Крім того, на даний час в Україні в провадженні порівняно з іншими категоріями справ невелика кількість антикорупційних справ та справ з питань інтелектуальної власності , що взагалі ставить під сумнів доцільність створення в Україні зазначених судів.

Крім того необхідно звернути увагу на те, що до даного часу Верховною Радою України не внесено змін до процесуального законодавства (Цивільний процесуальний Кодекс України, Кодекс Адміністративного судочинства, Кримінальний процесуальний кодекс України та ін..), які випливають, в зв’язку із проведеною судовою реформою, в тому числі, наприклад, в зв’язку з створенням вищевказаних Вищих спеціалізованих судів з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду. Також, судами касаційної інстанції до даного часу в процесуальному законодавстві зазначені Вищий адміністративний суд, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України. В разі неприйняття відповідних норм найближчим часом, виникне чергова правова колізія, яку важко буде вирішити.

Також однією з «кардинальних» змін в реформі судочинства є зміна назви місцевих загальних судів, зокрема, замість районних, міжрайонних, районних у містах, міських та міськрайонних судах запроваджуються місцеві окружні суди, які матимуть таку ж юрисдикцію, які суди з попередньою назвою (тобто, фактично, також має місце лише «зміна вивіски з назвою»). Забігаючи наперед, варто відразу ж зауважити, що це чи не «найсуттєвіша зміна» в місцевих загальних судах, запроваджена в рамках розрекламованої судової реформи.

Крім того, однією з суттєвих змін влада називає збільшення вікового цензу для заняття посади судді з 25 років до 30 років, що, мовляв, забезпечить, заняття посад суддів особами, які мають більший життєвий досвід, що, в свою чергу забезпечить більш якісних судових рішень. Разом з тим, насправді до впровадження судової реформи, дуже мало було випадків заняття посад суддів особами, молодшими за 30 років. Крім того, як показує практика, окремі особи віком до 30 років можуть бути набагато кваліфікованішими, ніж 30- річні, чи й навіть 40- річні судді.

Також, серед явних недоліків вищевказаного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна назвати встановлення необов’язковості наявності стажу судді для заняття посади судді Верховного Суду України, зокрема для заняття зазначеної посади достатньо мати науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше 10 років або має досвід діяльності адвоката щонайменше 10 років. Зазначена норма може призвести до заняття посад суддів Верховного суду особами, які може і являються спеціалістами права, в тому числі й в теорії, але не мають достатньої компетенції розгляду судових справ. Це те ж саме, якби на посаду лікаря – хірурга претендувала особа, яка мала б стаж наукової роботи в галузі медицини 10 років, але при цьому на практиці була лікарем –стоматологом. Цікаво, чи звернулися б до такого «лікаря –хірурга» наші законодавці, які приймають подібні закони?

Також, як рекламувалося владою, нова судова реформа передбачатиме заняття посади судді виключно за конкурсом. Зазначена норма, є звичайно позитивною, однак, необхідно згадати, що попереднім Законом України «Про судоустрій і статус суддів» також передбачалось порядок заняття суддівських посад за конкурсом, зокрема, за рейтингом, що не заважало окремим особам – близьким родичам впливових людей займати відповідні посади. Таким чином, якість кадрів буде залежати від реального виконання таких норм.

Разом з вище переліченими недоліками, є ряд і позитивних факторів.
Так, зокрема, відповідно до нової судової реформи, Верховна Рада позбавлена права призначати та звільняти суддів. З 30 вересня 2016 року право призначати суддів має Президент України за умови внесення Вищою Радою правосуддя відповідного подання. Право звільнення також належить лише Вищій Раді Правосуддя.

Крім того, відповідно до ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачається можливість затримання судді в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення.

Зазначена норма безумовно сприятиме відповідальності суддею за вчинене ним правопорушенню. Є сподівання, що внаслідок вказаної норми, окремі судді перестануть мати відчуття «безкарності».

Також позитивним моментом судової реформи можна назвати виключення з переліку підстав для звільнення судді формулювання «в зв’язку з порушенням присяги». Зазначене формулювання давало раніше змогу, як Президенту України, так і Верховній Раді звільнити суддю з займаної посади виключно з формальних підстав, в тому числі з порушенням процедури.

Таким чином, зазначена судова реформа хоч і має ряд безумовно позитивних моментів, однак, здебільшого, призведе лише до «зміни вивісок» і, в цілому, навряд чи призведе до кардинальних змін в діючій судовій системі.

Можна зробити єдиний висновок: реальних змін в судовій системі в Україні необхідно буде чекати ще досить довго, вочевидь, до того часу, коли міжнародним організаціям нарешті набридне надавати Україні кошти без проведення в нашій державі реальних реформ.

This entry was posted in Новости. Bookmark the permalink.

Comments are closed.